Ялта, Кореїз

Це продовження попередньої публікації, про поїздку на Тарханкут, про неї можна прочитати тут.

З Тарханкуту ми їхали майже так само, як ми туди й добирались - спершу маршрутка до Чорноморська о 7-й годині ранку (вартість близько 20 грн за двох), а потім з Чорноморська прямим автобусом до Сімферополя (3 години в дорозі, вартість близько 45 грн за людину). Як і тоді коли ми приїхали зі Львова, було сонячно і дуже жарко. Перекусивши в якійсь піцерії недалеко від вокзалу і зарядивши наші телефони і фотоапарат, ми пішли на автовокзал взнавати як можна добратися до Ялти.

Читати далі...

Практично зразу ми дійшли висновку, що для економії грошей і отримання нового досвіду варто їхати на найдовшій в світі тролейбусній мережі- "Сімферополь - Ялта". Проїзд на одного коштує 15грн 25 коп. За таку низьку ціну варто платити свою ціну =) Тролейбус їде орієнтовно 2-3 год, як повезе. Зато людей небагато і можна спокійно розвалитись на сидінні і милуватись гарними краєвидами на море і гори.

По приїзді в Ялту ми, першим ділом, почали випитувати в людей як можна дістатись до поліклініки (в дорозі мене сильно почали боліти гайморові пазухи). Виявляється біля автовокзалу нічого такого немає, і найближча поліклініка знаходиться в готелі "Інтурист" (не дуже пам'ятаю назву, але здається так), до якого треба ще десь орієнтовно півгодини добиратись.

Щоб не мучити нас ночуванням в наметі ще раз, Лєна наперед домовилась із знайомою її бабці про те, щоб вона нас прийняла. Проте вона жила не в самій Ялті, а в поселенні Кореїз, куди ми й направились. З автовокзалу туди їде маршрутка 26(26а), ціна проїзду - 6 грн за людину. Після того як водій прокричав "Карєїз", ми нарешті були близьку до кінцевої точки нашого маршруту.

Від автобусної зупинки нас забрала пані Ірина, і повела до себе додому. Прийняла вона нас дуже гарно, от тільки говорила вона постійно. Чимось це й добре, бо ми взнали багато цікавих фактів і про Кореїз, і про його мешканців, і про околиці =) Прийнявши душ і перекусивши, ми, змучені, майже не роздумуючи завалились спати.

Як і раніше, ми прокинулись досить рано, як для канікул, в районі пів восьмої години ранку, поснідали, і вирішили не сидіти в людини на голові, а одразу йти гуляти. З вечора ми обдумували два варіанти: їхати в Нікітський ботанічний сад чи йти на канатну дорогу на гору Ай-Петрі. Трохи подумавши, ми вирішили побувати на Ай-Петрі. Ще попереднього дня пані Ірина сказала в яку сторону треба йти до канатки, тому ми, вже маючи поняття куди треба йти, вирушили в дорогу.

До початку канатної дороги ми йшли десь 45хв. Мабуть можна добратись значно швидше, але ми часто зупинялись, щоб зробити фотографії. По дорозі, також, зустріли осла =)

Вже на підході до канатки, нас перехопили водії таксі, і почали нас запевняти, що не варто їхати канатною дорогою і вверх і вниз, так як підйом/спуск займає всього 12хв, а коштує 60грн з людини в одну сторону. Вони пропонували альтернативний варіант: вони набирали бусик Volkswagen Transporter і за таку саму плату - 60 грн - везуть нас на гору дорогою Ялта-Бахчисарай (по якій проходять гонки Ялта прайм раллі), попутно зупиняючись біля джерела з чистою водичкою, по бажанню, біля водоспаду Учан-Су, біля Срібної альтанки і вже на самій вершині гори. Швидко прикинувши, що нам нема чого втрачати, ми сіли в бус.

Забув одразу сказати, що дорога, яка проходить через ті села/містечка дуже тісна, як на мене, і я поняття немаю, як ті водії там роз'їжджаються. Після того як ми проїхали знак Ялта

ми звернули на трасу Ялта-Бахчисарай і почали наш підйом.

Водій попався досить веселий і, як виявляється, родом з району Сколе. Розказав нам багато цікавинок про ті місця. І так помалу ми добрались до першої нашої зупинки - потічка. Там всі пішли набирати воду, тим в кого не було пляшок, водій давав свої.

Другим пунктом нашої зупинки міг стати водоспад Учан-Су, але оскільки це був сам розпал літа, то водоспад виглядає не як водоспад, а як вода яка просто стікає по каменю. Плюс вхід на територію водоспаду платний - 20 грн за людину, то ми дружньо вирішили їхати дальше.

Вхід до срібної альтанки також був платним (20 грн за людину), але водій нам порадив піти глянути, і, скажу наперед, ми не пожаліли =) Срібна альтанка була збудована в честь всіх хто загинув поки будувалась дорога Ялта-Бахчисарай. Насправді вона біла, але називається срібною, бо взимку вона вкривається інеєм, дуже блистить, і з Ялти виглядає як срібна.

Вид на Ялту з альтанки:

Наступною і останньою нашою зупинкою була власне гора Ай-Петрі. На самій горі просто купа всього. Там цілий ринок, можна купити їжу, одяг, покататись на конях, квадроциклах, мотоциклах, фотографуватись в костюмах і т.д. Спершу ми хотіли піднятись на найвищу точку гори - Зубці, проте мене, через мій гайморит розболілась голова, і вхід був платним, тому ми вирішили ставати в чергу на канатну дорогу і спускатись вниз. Фотографії з гори:

Після того як ми вистояли чергу і купили квитки, ми продовжили стояти в черзі, щоб сісти в кабінку =) Кабінка вміщує в себе близько 40 людей, але здається, що контролери змилувались над простими людьми і пускали трохи менше, бо всередині тісноти не відчувалось. Спускається кабінка досить швидко, але намилуватись краєвидами можна. В найвищій точці, відстань до землі сягає 120м.

Після спуску, ми дуже хотіли купатись і їсти, але пішли в Воронцовський палац. От що значить сила волі =) Ми прогулялись парком, пройшли біля самого палацу, прогулялись подвір'ям і вирішили, що на екскурсію ми не підемо, бо немає сили і не хочеться тратити ще купу грошей (екскурсія коштує 50 чи 60 грн). Тому ми ще трошки пофотографувались і пішли до моря.

Після купання, ми перекусили чебуреками і почали добирання назад.

Вернулися ми змучені, але задоволені. Поїли, відпочили, і думали збирати речі, але пані Ірина витягнула нас прогулятись з нею =) Ми пройшлись парком, взнали ще купу історій, взнали про те, що все тут тепер запущено, і, так як вже темніло, завернули назад, додому. Остання порція фотографій з парку:

Рано вранці ми виїхали до Ялти, звідки в 9-45 в нас мав відправлятись автобус до Сімферополя (так як їхати знову тролейбусом не було ні часу ні бажання). Автобус коштував 30 грн за людину, зато на відміну від тролейбуса довіз нас до автовокзалу за 1 год 40 хв. В Сімферополі ми сильно не затримувались, купили шаурму на дорогу, і побігли на наш поїзд до Києва.

В Київ ми приїхали в 4 годині ранку, і пішли відпочивати і митись до двоюрідного брата Лєни - Андрія. Він нас дуже гарно зустрів, особливо якщо врахувати, що він мусив встати в 4 годині ранку =). Після недовгого сну і сніданку, ми встигли ще переглянути фільм Веселі канікули, який мені досить сподобався, і вирушили знову на вокзал, на наш останній поїзд до Львова. По дорозі, в Шепетівці, до нас підсіла моя Сестра, і ми вже вертались втрьох. Приїхали ми десь в пів першої ночі, взяли таксі, щоб пошвидше добратись до нашого кота, і поїхали.

Так і закінчилась наша подорож в Крим. Приїхали ми дуже загорілі і задоволені. Остаточний маршрут можна глянути тут:

P.S. Наш кіт:

Крим, мис Тарханкут

Поїздка в Тарханкут запам'ятається мені надовго, тому що це надзвичайне місце, куди їздить багато людей, проте воно ще не забруднене так як майже весь Крим, тому що для більшості людей це місце не таке відоме як Ялта чи Алушта, воно й добре =) Їздив я разом зі своєю дівчиною Лєною.

Читати далі...

Подорож наша почалась у Львові, орієнтовно в 10 годині вечора, саме тоді відправлявся наш потяг до Києва, де нас чекала двогодинна пауза біля вокзалу, а потім наступний поїзд до Сімферополя. Чому ми їхали через Київ? Все просто, щоб купити прямий квиток зі Львова до Сімферополя, влітку, варто займати чергу на вокзалі, мабуть, ще весною. Але раз ми вже вирішили їхати на Тарханкут то відступати немає куди. Поїзд Київ-Сімферополь був не найкращим з можливих варіантів, так як конкретно наш їхав орієнтовно 17 годин, а все знову ж таки через те що квитки треба купляти наперед. Приїхали ми в Сімферополь о 8 годині ранку. Місто зустріло нас страшною спекою і безхмарною погодою. Першим ділом ми вирішили купити квитки на автобус до Оленівки (село за 4 км від самого мису), проте все виявилось не так просто...Як виявляється один автобус щойно поїхав, а наступний буде аж в 3 годині дня. Тому ми пішли думати, а заодно і снідати в McDonald's. Після недовгих роздумів, ми пішли питатись у водіїв автобусів як ми можемо добратись до Оленівки. Вони нам порадили їхати в Євпаторію, а звідти вже більше всього їздить до Оленівки. І вже за 10 хвилин ми їхали в комфортному автобусі з кондиціонером, який дуже всіх рятував, на Євпаторію (25 грн за людину).

Дорога до Євпаторії зайняла півтора години часу. Одразу по приїзді, ми пішли взнавати на автовокзал коли найближчий автобус до Оленівки. Як виявилось, водії з Сімферополя самі не дуже орієнтувались в русі автобусів до Оленівки, бо найперша маршрутка туди їхала в 2 годині дня, і то, як виявилось потім, квитків на неї вже не було. Приватні водії хочуть орієнтовно 400 грн за легкову машину до Оленівки. Такий варіант нам зрозуміло ж не підходив. Тому ми знову взялися думати...

Варіант сидіти і чекати ми одразу відкинули, тому взяли квитки на першу маршрутку до найближчого до Оленівки великого населеного пункту - Чорноморська. Їхати туди стільки ж часу скільки і до Євпаторії з Сімферополя - півтора години. Логічно, що й квиток коштував стільки само - 25 грн з людини.

По прибутті наш маршрут виглядав так:

Як тільки ми вийшли з автобуса в Чорноморську, нам вперше повезло з транспортом - з сусідньої платформи автовокзалу за 5 хв відправлялась маршрутка до Оленівки, навіть дальше, до самого маяка (вартість маршрутки була орієнтовно 8-9 грн з людини). Якби не ця маршрутка, то ще прийшлось би пішки йти 4 км по трасі до того маяка. Ця маршрутка їздить щодня, 3 рази на день, з Чорноморська, останній раз в 2 годині дня, дорога займає десь до години часу. Так само від маяка вона їде 3 рази на день, в 7, 11-50 і 15-50.

Від маяка треба пройти буквально 150 метрів і можна втрачати дар мови =) Починаються скелі.Виглядає вражаюче...В тому місці висота скель десь від 10 метрів і більше. Як тільки ми побачили як краса нас чекає, яка чиста вода, одразу пропали всі сумніви про те, що треба було їхати кудись інакше, зникли всі не найкращі емоції від довгої дороги, і ми одразу побігли розкладати намет, щоб пошвидше спуститись до води.

В тому місці стоять досить круті сходи, якими ми (та й всі решта) спускались до води.

Далі, по береговій лінії, таких сходів не було видно ще дуже далеко. Біля сходів стоїть кран, який щодня спускає катери на воду, а щовечора їх піднімає.

Вода була дуже тепла - 26-27 градусів, повітря - ше тепліше - більше 30 градусів, проте біля води спека так не відчувалась, та й біля намету також, бо на Тарханкуті постійно дме вітер, але хвиль немає. Море було дуже спокійне весь час. Мене просто вразила чистота води, дно видно на пару метрів. Прозорість води можна оцінити з фотографії:

Без підводної маски туди їхати немає сенсу, бажано також мати трубку і ласти. Під водою видно купу всякої живності. Плавають різні риби, від малесеньких до доволі таки великих, тікають тільки коли підпливати до них впритул.

"Берег" дуже гострий, каміння постійно врізаються в ноги, тому варто пересуватись дуже акуратно. Добре мати спеціальні плавальні гумові тапочки, вони можуть врятувати ноги від небажаних порізів.

Тим хто погано вміє плавати чи приїжджає з дітьми, варто бути особливо обережними, бо глибина одразу 3-4 метри.

На березі можна побачити надзвичайну кількість крабів, а ввечері складається таке враження, що ти по них ходиш. Вони всюди, від зовсім маленьких, до екземплярів розміром з долоню. Фотографія не найкраща, але яка вже є:

Вдосталь накупавшись ми перекусили і вирішили пройтись вздовж мису. Ми думали дійти до "Чаші любові", але зразу скажу, що ми не дійшли =( Потім нам водій катера сказав, що то вже не чаша, а скоріше унітаз любові, бо наш народ все там засрав. Тому ми вже так не жалкували, що не побачили її, але люди всерівно їдуть дивитись. Тоді ми не знали, що по береговій лінії йти до тої чаші десь 11-12 км. Тому якщо ви приїхали не на машині, то простіше взяти напрокат велосипеди або замовити екскурсію на катері. Якщо йти вздовж лінію берегу, то висота скель зростає, і в найвищій точці скеля піднімається на 30 метрів над морем.

Трохи далі встановлено меморіальну дошку і невеликий пам'ятник. Вони повинні нагадувати, що потрібно відпочивати з головою, бо вже багато людей розбилось на цих скелях. Найчастіше люди підходили на сам край скелі і він обвалювався, бо насправді це був тонкий шар землі, що виступав за скелю. Зі слів того ж воді катера, в сезон тут гине близько 30 людей! Варто бути обережним і не ризикувати життям просто заради вдалого кадру.

Саме з цієї скелі зривається найбільше людей:

Скоро почало темніти, і ми вернулись до намету.

Варто згадати про продукти. На самому мисі є продуктовий магазинчик, але ввечері там стає мало продуктів, та й ціни там в 2 рази вищі ніж в Оленівці. Тому закуплятись ми ходили саме в село. Загалом ціни такі як в нас у Львові, хіба кавуни дорожчі. По трасі йти орієнтовно 45 хв, якщо не спішитись. Ми переважно один раз на день сідали в Оленівці поїсти, а потім вже самі робили бутерброди, їли овочі, фрукти, казінаки =)

Тепер про розваги. На Тарханкуті є купа можливостей для активного відпочинку. Можна займатись віндсерфінгом, кайтсерфінгом, кататись на квадроциклах, баггі, водних скутерах, катерах, дельтапланах з мотором (не знаю як називається), дайвінгом, катанням на велосипедах, прогулянками і т.д. Дайвінг коштує орієнтовно від 400 грн за один сеанс (теорія, і занурення з інструктором десь на 40 хв). Можна занурюватись до підводного музею вождів, там валяються різні погруддя леніна, може ше чиїсь. Можна занурюватись до затонувших кораблів, яких там багато. Останній затонув минулої весни:

Ми ж вибрали катання на катері, вірніше не просто катання а екскурсія. Коштує 120 грн з людини. За 120 грн нас катали на катері десь 2 години часу, розказували цікаві історії, запливали в печери, і по дорозі назад ще й купались. Кілька фотографій з екскурсії:

Деякі люди живуть прямо в скелях:

Намети можна ставити де завгодно, ніхто ніяких грошей не збирає за це (хіба поставите десь на приватній території). Недалеко від магазинчика, який ми згадували вище, є бар, де можна з'їсти чебуреки та випити холодного пива/квасу. Також недалеко є туалет.

Оскільки з Тарханкуту ми поїхали раніше ніж планувалось, то ми вирішили не втрачати даремно час і поїхали в Ялту. Про це можна прочитати в наступному дописі.

Загалом враження в мене залишились дуже хороші. Я обов'язково постараюсь колись повторити цю поїздку, але бажано вже на власній машині =). По всіх параметрах це дуже вдала поїздка. Враховуючи те, що ми жили в наметі, то проживання безплатне, їжа коштує так як і в нас, вода дуже чиста і тепла, погода сонячна, а більше нічого і не було потрібно для суперового відпочинку. Це місце де однозначно треба побувати!

І на завершення - місцевий захід сонця: