Крим, мис Тарханкут

Поїздка в Тарханкут запам'ятається мені надовго, тому що це надзвичайне місце, куди їздить багато людей, проте воно ще не забруднене так як майже весь Крим, тому що для більшості людей це місце не таке відоме як Ялта чи Алушта, воно й добре =) Їздив я разом зі своєю дівчиною Лєною.

Читати далі...

Подорож наша почалась у Львові, орієнтовно в 10 годині вечора, саме тоді відправлявся наш потяг до Києва, де нас чекала двогодинна пауза біля вокзалу, а потім наступний поїзд до Сімферополя. Чому ми їхали через Київ? Все просто, щоб купити прямий квиток зі Львова до Сімферополя, влітку, варто займати чергу на вокзалі, мабуть, ще весною. Але раз ми вже вирішили їхати на Тарханкут то відступати немає куди. Поїзд Київ-Сімферополь був не найкращим з можливих варіантів, так як конкретно наш їхав орієнтовно 17 годин, а все знову ж таки через те що квитки треба купляти наперед. Приїхали ми в Сімферополь о 8 годині ранку. Місто зустріло нас страшною спекою і безхмарною погодою. Першим ділом ми вирішили купити квитки на автобус до Оленівки (село за 4 км від самого мису), проте все виявилось не так просто...Як виявляється один автобус щойно поїхав, а наступний буде аж в 3 годині дня. Тому ми пішли думати, а заодно і снідати в McDonald's. Після недовгих роздумів, ми пішли питатись у водіїв автобусів як ми можемо добратись до Оленівки. Вони нам порадили їхати в Євпаторію, а звідти вже більше всього їздить до Оленівки. І вже за 10 хвилин ми їхали в комфортному автобусі з кондиціонером, який дуже всіх рятував, на Євпаторію (25 грн за людину).

Дорога до Євпаторії зайняла півтора години часу. Одразу по приїзді, ми пішли взнавати на автовокзал коли найближчий автобус до Оленівки. Як виявилось, водії з Сімферополя самі не дуже орієнтувались в русі автобусів до Оленівки, бо найперша маршрутка туди їхала в 2 годині дня, і то, як виявилось потім, квитків на неї вже не було. Приватні водії хочуть орієнтовно 400 грн за легкову машину до Оленівки. Такий варіант нам зрозуміло ж не підходив. Тому ми знову взялися думати...

Варіант сидіти і чекати ми одразу відкинули, тому взяли квитки на першу маршрутку до найближчого до Оленівки великого населеного пункту - Чорноморська. Їхати туди стільки ж часу скільки і до Євпаторії з Сімферополя - півтора години. Логічно, що й квиток коштував стільки само - 25 грн з людини.

По прибутті наш маршрут виглядав так:

Як тільки ми вийшли з автобуса в Чорноморську, нам вперше повезло з транспортом - з сусідньої платформи автовокзалу за 5 хв відправлялась маршрутка до Оленівки, навіть дальше, до самого маяка (вартість маршрутки була орієнтовно 8-9 грн з людини). Якби не ця маршрутка, то ще прийшлось би пішки йти 4 км по трасі до того маяка. Ця маршрутка їздить щодня, 3 рази на день, з Чорноморська, останній раз в 2 годині дня, дорога займає десь до години часу. Так само від маяка вона їде 3 рази на день, в 7, 11-50 і 15-50.

Від маяка треба пройти буквально 150 метрів і можна втрачати дар мови =) Починаються скелі.Виглядає вражаюче...В тому місці висота скель десь від 10 метрів і більше. Як тільки ми побачили як краса нас чекає, яка чиста вода, одразу пропали всі сумніви про те, що треба було їхати кудись інакше, зникли всі не найкращі емоції від довгої дороги, і ми одразу побігли розкладати намет, щоб пошвидше спуститись до води.

В тому місці стоять досить круті сходи, якими ми (та й всі решта) спускались до води.

Далі, по береговій лінії, таких сходів не було видно ще дуже далеко. Біля сходів стоїть кран, який щодня спускає катери на воду, а щовечора їх піднімає.

Вода була дуже тепла - 26-27 градусів, повітря - ше тепліше - більше 30 градусів, проте біля води спека так не відчувалась, та й біля намету також, бо на Тарханкуті постійно дме вітер, але хвиль немає. Море було дуже спокійне весь час. Мене просто вразила чистота води, дно видно на пару метрів. Прозорість води можна оцінити з фотографії:

Без підводної маски туди їхати немає сенсу, бажано також мати трубку і ласти. Під водою видно купу всякої живності. Плавають різні риби, від малесеньких до доволі таки великих, тікають тільки коли підпливати до них впритул.

"Берег" дуже гострий, каміння постійно врізаються в ноги, тому варто пересуватись дуже акуратно. Добре мати спеціальні плавальні гумові тапочки, вони можуть врятувати ноги від небажаних порізів.

Тим хто погано вміє плавати чи приїжджає з дітьми, варто бути особливо обережними, бо глибина одразу 3-4 метри.

На березі можна побачити надзвичайну кількість крабів, а ввечері складається таке враження, що ти по них ходиш. Вони всюди, від зовсім маленьких, до екземплярів розміром з долоню. Фотографія не найкраща, але яка вже є:

Вдосталь накупавшись ми перекусили і вирішили пройтись вздовж мису. Ми думали дійти до "Чаші любові", але зразу скажу, що ми не дійшли =( Потім нам водій катера сказав, що то вже не чаша, а скоріше унітаз любові, бо наш народ все там засрав. Тому ми вже так не жалкували, що не побачили її, але люди всерівно їдуть дивитись. Тоді ми не знали, що по береговій лінії йти до тої чаші десь 11-12 км. Тому якщо ви приїхали не на машині, то простіше взяти напрокат велосипеди або замовити екскурсію на катері. Якщо йти вздовж лінію берегу, то висота скель зростає, і в найвищій точці скеля піднімається на 30 метрів над морем.

Трохи далі встановлено меморіальну дошку і невеликий пам'ятник. Вони повинні нагадувати, що потрібно відпочивати з головою, бо вже багато людей розбилось на цих скелях. Найчастіше люди підходили на сам край скелі і він обвалювався, бо насправді це був тонкий шар землі, що виступав за скелю. Зі слів того ж воді катера, в сезон тут гине близько 30 людей! Варто бути обережним і не ризикувати життям просто заради вдалого кадру.

Саме з цієї скелі зривається найбільше людей:

Скоро почало темніти, і ми вернулись до намету.

Варто згадати про продукти. На самому мисі є продуктовий магазинчик, але ввечері там стає мало продуктів, та й ціни там в 2 рази вищі ніж в Оленівці. Тому закуплятись ми ходили саме в село. Загалом ціни такі як в нас у Львові, хіба кавуни дорожчі. По трасі йти орієнтовно 45 хв, якщо не спішитись. Ми переважно один раз на день сідали в Оленівці поїсти, а потім вже самі робили бутерброди, їли овочі, фрукти, казінаки =)

Тепер про розваги. На Тарханкуті є купа можливостей для активного відпочинку. Можна займатись віндсерфінгом, кайтсерфінгом, кататись на квадроциклах, баггі, водних скутерах, катерах, дельтапланах з мотором (не знаю як називається), дайвінгом, катанням на велосипедах, прогулянками і т.д. Дайвінг коштує орієнтовно від 400 грн за один сеанс (теорія, і занурення з інструктором десь на 40 хв). Можна занурюватись до підводного музею вождів, там валяються різні погруддя леніна, може ше чиїсь. Можна занурюватись до затонувших кораблів, яких там багато. Останній затонув минулої весни:

Ми ж вибрали катання на катері, вірніше не просто катання а екскурсія. Коштує 120 грн з людини. За 120 грн нас катали на катері десь 2 години часу, розказували цікаві історії, запливали в печери, і по дорозі назад ще й купались. Кілька фотографій з екскурсії:

Деякі люди живуть прямо в скелях:

Намети можна ставити де завгодно, ніхто ніяких грошей не збирає за це (хіба поставите десь на приватній території). Недалеко від магазинчика, який ми згадували вище, є бар, де можна з'їсти чебуреки та випити холодного пива/квасу. Також недалеко є туалет.

Оскільки з Тарханкуту ми поїхали раніше ніж планувалось, то ми вирішили не втрачати даремно час і поїхали в Ялту. Про це можна прочитати в наступному дописі.

Загалом враження в мене залишились дуже хороші. Я обов'язково постараюсь колись повторити цю поїздку, але бажано вже на власній машині =). По всіх параметрах це дуже вдала поїздка. Враховуючи те, що ми жили в наметі, то проживання безплатне, їжа коштує так як і в нас, вода дуже чиста і тепла, погода сонячна, а більше нічого і не було потрібно для суперового відпочинку. Це місце де однозначно треба побувати!

І на завершення - місцевий захід сонця: